Лекція 2.1. Основні види, компоненти та засоби композиці
План лекційного заняття
2.1.1 Види композиції
2.1.2 Компоненти композиції
2.1.3 Композиційні засоби
2.1.1 Види композиції
Розрізняють три основних види композиції: фронтальну, об'ємну і глибинно-просторову. Закономірно, що такий поділ є умовно, так як на практиці ми маємо справу з поєднанням різних видів композиції. Наприклад, фронтальна і об'ємна композиції входять до складу просторової; об'ємна композиція часто складається з замкнутих фронтальних поверхонь і в той же час є невіддільною частиною просторового середовища .
Характерною ознакою фронтальної композиції є двовимірність по відношенню до глядача: вертикальному і горизонтальному, наприклад , фасади будівель, стенди наочної агітації, візерунок тканин або килимів тощо.
Об'ємна композиція відповідає побудові форми в трьох вимірах, трьох просторових координатах (висоті, ширині і глибині). Вона передбачає огляд об'ємної форми з усіх боків і має відносно замкнуту поверхню. Виразність і ясність сприйняття об'ємних композицій залежать від взаємозв'язку і розташування їх елементів, виду утворює форму поверхні , від точки спостереження. Виразність об'ємної форми залежить також від висоти горизонту. У процесі сприйняття об'ємної форми при низькому горизонті виникає враження її монументальності. З наближенням глядача до предмету збільшується перспективне скорочення його граней. Прикладом можуть служити верстати, машини, побутові прилади тощо Об'ємна композиція завжди взаємодіє з навколишнім середовищем. Середа може збільшувати або зменшувати виразність однієї і тієї ж композиції.
Глибинно-просторова композиція складається з матеріальних елементів, обсягів, поверхонь і простору, а також інтервалів між ними. Відчуття глибинності посилюється, коли в композицію включаються елементи, розчленовані простору на ряд послідовних планів . Глибинно-просторова композиція використовується, наприклад, у вирішенні вулиць, площ, мікрорайонів тощо.
2.1.2 Компоненти композиції
Під композицією розуміється розташування елементів зображення на площині або у просторі, яке дозволяє авторові з найбільшою повнотою та виразністю передавати глядачам свій задум. Щоб розповісти про що-небудь потрібні слова. Щоб переконливо висловити важливу та цікаву думку, потрібні виразні слова. Так само і у мистецтві. Щоби привернути увагу і схвилювати глядача, художник намагається знайти сильні та виразні засоби зображення. У будь-якому витворі автор старається так побудувати композицію, щоб представити об’єкти зображення у найбільш виразній формі. Все зайве відкидається; залишається те, що необхідне, другорядне підкорюється головному.
Готових рецептів композиційної побудови немає, та й не може бути. Проте, у своїй творчій праці художник все ж таки керується законами природи і особливостями зорового сприйняття.
У розпорядженні дизайнера є компоненти і засоби композиції, за допомогою яких можна створювати різноманітні і завжди нові композиції. Розглянемо детальніше поняття компоненти композиції.
Компонентами композиції автор оперує під час створення нових форм; вони об’єктивно існують, як даність. Їх можна перетворювати й видозмінювати в залежності від змісту чи ідеї твору. До компонентів композиції відносяться: крапка, лінія, пляма, форма, колір, фактура, фон та тло, ракурс і світло.
Крапка може бути самостійним елементом композиції і мати свої індивідуальні якості, як повноцінний елемент.
Говорити про крапку, як про самостійний елемент можна лише розуміючи її розмір. Інакше крапка може стати плямою і отримати інші характеристики. Було би дивно вираховувати конкретні величини або формули для мінімального і максимального розміру крапки. В абстрактному світі ми можемо оперувати лише співвідношенням величин. Тому ми мусимо співвідносити розміри крапки з розмірами площини, на якій вона знаходиться і з розмірами інших елементів поряд з нею. Ці співвідношення проводяться інтуїтивно.
Властивості крапки:
- крапка-максимально стиснута форма.
- крапка сфокусована всередину себе.
Таким чином її динамізм є чисто внутрішним і направленний всередину себе. По статичності крапку можна віднести до групи максимально статичних форм. Навіть якщо її форма є круглою, крапка більш статична, ніж коло.
Крапка може бути довільної форми, але форма мінімально впливає на її властивості. Якщо, наприклад, від форми лінії або плями їх характер дуже сильно змінюється, то крапка має такі сильні властивості і такий мінімальний розмір, що вона піддає їх лише невеличким корективам.
Крапка сприймається людським оком майже моментально. Тому можна сказати, що вона найбільш лаконічна часова одиниця композиції.
Лінія розрізняють основні і допоміжні. Основні працюють на виявлення головної ідеї твору і несуть найбільше навантаження. Допоміжні підпорядковуються основним і відіграють другорядну роль. Лінії можуть бути тонкими, волосяними, переривчастими; можуть плавно переходити у пляму або взагалі зникати, підштовхуючи глядача додумувати продовження тієї чи іншої форми. Існують силуетні або контурні лінії, котрі, як правило, бувають основними, бо працюють над створенням основного обрису зображуваних предметів.
Пляма розрізняються за формою і можуть бути як чітко визначені, геометричні, так і аморфні, невизначеної форми, що тануть у просторі картини. Так як і лінії, вони бувають основними і другорядними. Основні утворюють композиційний центр мистецького твору, другорядні акомпанують і підкреслюють основні.
Під формою розуміємо два аспекти. Передусім, це форма подачі образотворчого матеріалу, яка може бути реалістичною, стилізованою та модерністською (антиреалістичною). Друга іпостась – це формат твору, котрий має важливе значення для виявлення задуму автора. Розмаїття форматів (коло, овал, прямокутник простий і витягнутий по горизонталі, трикутник... ) дозволяє художнику міцніше підкреслювати ідею композиції. Вдалою вважається така композиція, в якій у глядача не виникає бажання розсунути або зменшити межі формату, змінити його масштабність.
Якщо картина добре побудована у колориті, в ній є провідний, домінуючий колір. В такому випадку можна говорити про наявність в ній загального кольорового тону. Старі майстри користувалися невеликою кількістю фарб, але дотепер залишилися неперевершеними по колориту. П.Чистяков і В.Сєров давали учням завдання писати 3-ма фарбами: білилами, світлою вохрою та чорною (палена кістка) фарбою. Для передачі стану у картині митці використовують три основних гармонійних співвідношення: контраст (сполучення кольорів різних за кольоровим тоном, насиченістю і світлотою), нюанс (сполучення кольорів незначної розбіжності), тотожність (сполучення кольорів різних за кольоровим тоном, але однакових за насиченістю і світлотою).
Фактура впливає на сприйняття ідеї твору, підсилюючи і акцентуючи певні фрагменти загальної композиції. Буває: гладка, дзеркальна, люстрова, шорохувата, оксамитова, матова та ін.
Як правило, фон це однорідна за кольором, фактурою тощо композиційна основа яка рівнозначно підсилює ключові елементи композиції. Тло на відміну від фону завжди підкреслює композиційний центр, концентрує увагу глядача у певному місці композиції.
Ракурс підсилює звучання змісту, роблячи його динамічним або статичним. Фон, тло і ракурс подачі відіграють деколи принципову роль у створенні образа.
Світло. Шкала світлотних тонів допомагає підкреслити основне і приховати другорядне у будь-якому творі мистецтва. Тонку світлотну градацію від білого до чорного можна розподілити на три групи: світлі (світло), середні (напівтінь), темні (тінь). Світлотні відношення тримають всю картину і органічно пов’язані з кольором. Насиченість і світлота взаємовпливають одне на одне.
2.1.3 Композиційні засоби
Оперувати компонентами композиції допомагають засоби композиції. Основними засобами композиції є:
- пропорціювання;
- статика і динаміка
- симетрія й асиметрія.
- ритм.
- контраст і нюанс.
Пропорціювання надзвичайне широке поняття, а тому виникла необхідність присвятити даному композиційному поняття окрему лекцію як одному з ключових засобів організації художнього твору.
Статика й динаміка. Статика допомагає досягнути стану спокою, рівноваги. Для підкреслення статичності у композиції використовують, як правило, горизонтальні й вертикальні лінії, стримані, неконтрастні кольори, ніжну світлотну градацію. Статичний фрагмент композиції може допомогти підкреслити динамічний фрагмент, що знаходиться поруч.
Динаміка впроваджує у композицію рух, неспокій. Для демонстрації динамічної події використовують діагональні лінії, котрі в деяких випадках можуть заглиблюватися у простір картини (Футуризм). Динаміка добре звучить на статичному тлі.
Симетрія й асиметрія. Категорії композиції, котрі спрямовані розкрити певні ритмічні закономірності художніх творів. Симетрія притаманна декоративним композиціям, де рівномірно чергуються елементи та інтервали між ними, де можна уявно провести ось симетрії, де компоненти співіснують у дзеркальному або перевернутому відношенні; асиметрія – характерна для реалістичних артефактів, які передбачають використання форм, ліній, кольорів, що не повторюються.
Ритм. Як ритм уявляємо собі рівномірне чергування певних елементів та інтервалів між ними. Ритм супроводжує людину з моменту народження і до кінця життя, втілюючись у різноманітні прояви сил природи: зміна дня і ночі, накатування хвиль на беріг, розташування листя на гілках, серцебиття та інше. Невипадково порушення ритму називають аритмією. Розрізняють два основних види ритму – метричний і ритмічний. Перший віддзеркалює описаний вище ефект: рівномірне чергування елементів та інтервалів між ними; другий – має в основі прийом убивання та зростання величини певних форм. Інакше кажучи, один і той же елемент повторюється, поступово зменшуючись або збільшуючись. Ритм виступає одним із чільних засобів створення реалістичних та декоративних композицій.
Контраст і нюанс. Надзвичайно важливо вміло користуватися знанням про перетворюючу дію контрасту у будь-якій композиції. Виразність задуму посилюється від співставлення великого та малого, рухливого та спокійного, яскравого й згаслого, високого й маленького, гладкого й фактурного. Про значення співставлень говорив великий Леонардо да Вінчі: “В історичних сюжетах слід зіставляти по сусідству прямі протилежності, щоб співставленням посилити, підкреслити одне другим, й тим більш, чим вони будуть ближче, тобто потворний у сусідстві з прекрасним, великий з малим, старий з молодим, сильний зі слабким, і так слід урізноманітнювати, наскільки це можливо". У «Трактаті про живопис» він писав про контрасти величин (поряд з високим ставить низького, з товстим – худого), характерів, фактур, матеріалів (з постаттю, одягненою в оксамит з його важкими і м'якими складками, ставить постать у шовку, який дає дрібні та гострі складки), світлотіней, а Мікеланджело особливо великого значення надавав контрастам об'єму і площини. Від співставлення великого та малого велика форма зорово здається більшою, мала – меншою; соковита пляма набуває більшої яскравості, пастельна поряд з нею блідішає. Так, у полотні Миколи Пимоненка “Святкове ворожіння” контраст світла і темряви створює атмосферу таємничості, містичного потойбічного дійства, що захоплює не тільки гадаючих дівчат, але й глядачів.
На тонових контрастах (світлий і темний) художники будували композиції з давніх часів (Рембрандт «Повернення блудного сина», О. Івасів «В'їзд Богдана Хмельницького у Київ» і сучасні (А. Чебикін «Мрія здійснилась», Т. Яблонська «Над Дніпром»), зображуючи світлі фігури чи інші деталі твору на темному фоні або навпаки.
Використовуючи кольоровий контраст (червоний – зелений, синій помаранчевий) і будуючи зображення на контрасті теплих та холодних кольорів, художники домагаються звучання сили кольору в своїх творах. Так, видатний майстер пейзажу А. Куїнджі, вдало поєднуючи доповнюючі кольори, зумів освітити місяць і сонце на своїх чудових картинах («Ніч на Дніпрі», «Захід сонця»), передати яскраве освітлення образів полотен («Березовий гай», «Золота осінь»). Роль контрастів як дієвої сили композиції, що визначає її виразність, відзначали ще художники епохи Відродження. Таким чином, без контрастів неможливо створити не лише шедевра мистецтва, а й простого зображення – лінійного малюнка. Зображення без контрастів зіллється з фоном за тоном або кольором. Контрасти утворюють виразність твору мистецтва і тому є дієвою силою композиції; контрасти в композиції виступають як композиційна сила не лише з погляду «механіки» побудови композиції, а й з погляду творчого процесу створення художніх образів. А це все передбачає потребу в тих чи інших контрастах. Тому основна робота над твором пов'язана з проблемою визначення характеру контрастів у зв'язку з створенням художнього образу.
Немає коментарів:
Дописати коментар